Пам’ятка батькам – «якщо дитина налякана»

• Якщо діти бояться йти в дитячий садок або школу, потрібно знайти спосіб залишити їх вдома на 1-3 дні. Вчитися вони все одно не зможуть. Більше того, перелякані діти будуть індукувати один одного, заражати своїми страхами і неймовірними припущеннями.
• З дитиною потрібно поговорити про те, що його лякає. І перше, що потрібно зробити, — це притиснути його до себе: «Не бійся, я з тобою! Я нікому не дам в образу свого малюка». Не бійтеся взяти його на ніч до себе в ліжко. За одну-дві ночі він не звикне, але зате відчує себе захищеним і заспокоєним.
• Потрібно розповідати дітям про те, що інші діти потребують допомоги і прищеплювати їм солідарність. Віднести іграшку в пункти збору допомоги постраждалим, написати лист або зробити листівку — хороший спосіб активного протистояння біді.
• Але! Якщо дитина шокована, перелякана, не потрібно на неї тиснути і мучити розмовами. Коли пройде найгостріша фаза, ви обов’язково поговоріть. А поки потрібно просто побути з нею і спробувати чимось порадувати або відволікти: іграшкою, фільмом, книжкою.
• Не забудьте сказати, що боятися терористів (так само, як і інших небезпек) — це нормально: «Будь-хто би злякався на твоєму місці!», «Дорослих людей спеціально вчать жити і працювати в умовах небезпек. Лікарі, пожежники, рятувальники спеціально і довго цьому вчаться. А коли вони були маленькими, вони теж боялися. Може, навіть більше всіх, тому й вирішили вирости і допомагати людям».

У декількох московських школах учні 3-4-х класів написали послання дітям Беслана, в яких були слова підтримки, захоплення мужністю ровесників: «Це велике горе, яке об’єднує нас»; «Трагедія для всіх нас»; «Терористи — це нелюди, звірі, які посягнули на найдорожче — життя, яке у багатьох тільки почалася»; «Все найгірше, зле і нікчемне спробувало взяти верх над самим світлим і добрим»; «Тероризм — це найстрашніше, що є у світі»; «Москва, Буденовськ, Волгодонськ, Дагестан, а тепер до цього списку додалося ще одне місто — Беслан». Діти писали: «Ви повинні бути сильними й мужніми»; «Швидше одужуйте»; «Здоров’я, радості, швидкого одужання та повернення додому»; «Тримайтеся, ви — справжні герої». Усі школярі демонстрували солідарність, підтримку і розділяли горе своїх однолітків.
Миротворчі акції проводилися і в провінції: «Подаруємо іграшку тим, у кого її немає!», «Лист світу». Показати згуртованість, небайдужість оточуючих людей — значить надати дітям впевненості в тому, що з горем можна впоратися, не потрібно впадати у відчай, потрібно діяти. Але ці акції не обов’язково повинні бути колективно організованими, вони можуть носити характер приватних ініціатив.

За іронією деякі психологи рекомендували грати з дітьми в терористів, як це роблять в Ізраїлі. Всьому свій час і своє місце. У перші дні після шоку, потрібно максимально видділити психологічно дитину від джерела страхів. Ігри, розмови будуть доречні потім, на фазі раціоналізації шоку.
Хочу розповісти в двох словах про унікальні «невербальні» методи реабілітації дітей, створені російськими фахівцями.
У 2000 році в одному з дитячих садків на Каширському шосе був створений Реабілітаційний центр корекційної педагогіки «Зламана Квітка» — для дітей від 2-х до 15-ти років. Я побувала там за порадою моїх колег соціальних працівників, і з тих пір ми дружимо.

Для організації та проведення корекційних заходів були залучені психологи, психіатри, педагоги та журналісти. На території невеликого дитсадка було створенийо ігрове містечко з унікальними методиками під загальною назвою «Мозартіка». Я вважаю основним досягненням моїх колег те, що вони виводять назовні дитячу травму і вчать дітей з нею справлятися навіть тоді, коли дитина стала зовсім неконтактною. Малюк, який пережив трагедію, іноді не може говорити про неї. Він просто мовчки дивиться в одну точку. Шок — це потужна захисна реакція організму. Але у випадку, якщо вона затягнеться, діяльність всього організму може бути паралізована. Розкладаючи мозаїку, діти інстинктивно відтворюють образ «біди». Це може бути машина, що збила дитину, згорілий будинок, загиблі родичі. Якщо «біду» можна складати і розкладати, значить, з нею можна справлятися.

«Мозартіка» (від слів мозаїка і art — мистецтво) — це набір конструкторів, фактично проективних методик, які допомагають поступово відновити картину світу дитини, розв’язувати психологічні проблеми дітей незалежно від їх стану, віку, національності в ігровій формі. Наприклад, там є кімната страху, місто Ізюм, Кенгуру з Великим Вухом, щоб йому могли скаржитися діти тощо. Завдання ігрового комплексу — допомогти дитині за кілька занять відновити картину світу, позначити проблему, пройти курс реабілітації. В одній з кімнат колишнього дитячого садка, на території якого розкинулася мозартіка, розміщені кілька великих столів. Вони і служать підставою для створення нових світів. Фігурні краї, абстрактні образи. У фоновому забарвленні столів прочитуються космічні простори, галявини й обриси мегаполісу. Вони провокують фантазію дітей, нічим її не обмежуючи. Творці «Мозартікі» запустили у виробництво настільну версію своєї методики. Її можна купити в магазинах дитячих іграшок.

У кімнаті Страху, навпаки, немає нічого, крім темряви. У ній немає вікон, а дверима служить важка завіса. Стіни, стеля цієї маленької комірчини, в минулому — кладовки, обклеєні темно-синіми шпалерами, що символізують темне небо. Весь фокус цього методу, який може бути використаний батьками і в домашніх умовах, у тому, щоб разом з дитиною провести деякий час в «страшному місці». Не злякатися, не втекти, не розридатися, а причаїтися, уважно озирнутися і поговорити про те, що лякає. Важливо взятися за руки і побути разом.

Фахівці «Зламаної Квітки», який працює як офіційний центр московського уряду, запрошуються у всі точки, де відбуваються великі теракти. Їх робота підтримується міжнародними організаціями. Однак спілкування з колегами після трагедії в Беслані зайвий раз переконало мене в тому, що успіх реабілітації наших дітей залежить найбільшою мірою від батьків. Сила роду, великої родини дуже сильна в східній традиції. Деякі сім’ї ховали по 6-8 дітей. Іноді психологічно сильні діти відновлюються швидше дорослих і «витягують» своїх рідних самі. Інші, психологічно слабкі, йтимуть на дно разом з рідними. Мій колега з Італії, дитячий доктор Володимир Обозінський, писав напередодні 2005 року, що він і його дружина взяли до себе кілька дітей, організували для них ялинку, приготували подарунки, тому що батьки «забули» це зробити. Найкраще, для дітей таких «забудькуватих» батьків — це переселитися в сім’ї родичів або виїхати жити і вчитися подалі від місця трагедії.
Дуже важливо, щоб діти не розлютилися, не виросли в кривавих месників. Але й тут фахівці вказують на роль родини і найближчого оточення.

Пам’ятка батькам – «дитячий стрес»
• Основним джерелом формування установок на толерантне ставлення до інших, не схожих на нас людей є сім’я, а пізніше вже і середовище однолітків.
• Встановлено, що існує стійкий взаємозв’язок між статтю і виникненням посттравматичного стресу у дітей. У дівчаток посттравматичний стрес виникає частіше і його ознаки виражені сильніше.
• Рівень інтелекту має найбільшу вагу серед індивідуально-психологічних характеристик, пов’язаних з виникненням посттравматичного стресу у дітей. Існує зворотна залежність: чим нижче інтелект, тим інтенсивніше прояви посттравматичного стресу.
• Увага! Відсутність адекватної підтримки, нормального функціонування і міцної структури в сім’ї сприяє виникненню посттравматичного стресу у дітей.

Як попередити втечу дитини?
Після того, як в Красноярську пропало п’ятеро школярів 8-10 років, а потім знайшли їх обвуглені трупи в колекторі, ми активно почали обговорювати тему дитячих втеч з дому. Чому вони нас кидають? «Їм хтось морочить голову», «Вони шукають пригод», «Діти піддаються впливу ватажка» — ось типові відповіді батьків, які не хочуть визнавати свою причетність до втеч дітей і розглядають їх лише як результат впливу ззовні. «Потрібно налагодити, скоординувати роботу громадських, урядових, правоохоронних органів. Потрібно збільшити фінансування на розвиток притулків для дітей, колоній для малолітніх правопорушників », — кажуть нам представники влади. Психолог, до якого звертаються як і раніше в крайньому випадку, може тільки гадати про причини втеч, але позбавлений можливості попередити їх. Психологи занадто часто лише констатують результат, і в цьому сенсі зрозуміла іронія громадськості по відношенню до ефективності психологічної допомоги.

Порадитися зі спеціалістом

порада спецiалiста


Коментарі відвідувачів


Наш партнер





bottom