Що робити, якщо дитина дратує

Коли й чому діти виводять нас з себе

Добре, — скажуть батьки, — я згоден ростити дітей, як квіти; перспектива дійсно приємна. І навіть рости разом з ними я згоден. Приймемо це як стратегічний план. Але скажіть, будь ласка, що конкретно робити, якщо, наприклад, старша улюблена «квіточка» з’явилася вдома в бойовому розфарбуванні, а молодший вкрав іграшку в саду. Що робити, якщо — довели і хочеться шльопнути, гаркнути і розридатися від власного безсилля?!
Якщо ваша дитина раз за разом викидає черговий фортель, а ви зовсім не знаєте, що робити, — не робіть нічого.

Пояснимо чому. По-перше, в такі моменти ми впадаємо в педагогічний ступор (будемо діяти автоматично, як зомбі, — за старим сценарієм, який не раз провалювався); по-друге, нам здається, що ми нікчемні батьки, якщо не можемо наполягти на своєму; по-третє, нам може здатися, що у нас нікудишня дитина. Ні перше, ні друге, ні третє відносин наших НЕ владнає і поліпшення не принесе. А ось помилок можна навернути масу.

Іноді найрозмніше, що можна зробити в конфліктній ситуації, — не робити нічого.
Дитина чекає від вас відсічі, а ви своєю «бездіяльністю» зіб’єте її з пантелику (що для початку зовсім непогано). І дасте час схаменутися і поміркувати. Скажіть спокійно і вагомо: «Мені не подобається… я не дозволяю поводитися так грубо…» І залиште його одного. Малюка залиште одного на 3-10 хвилин, школяреві наодинці з собою непогано побути і довше, від 15 хвилин до години.

Це не означає, що ви пасуєте: дитина прекрасно розуміє, що «розбирання» з вами ще попереду. Ні, ви виграли перший раунд вже тому, що не брали участь в ньому. Для малюків це саме по собі жорстке покарання, для дітей старшого віку — серйозний привід задуматися і насторожитися: а чи не перебрав я? а що зі мною буде далі? Для підлітків — добрий знак того, що ви не тримаєте його за немовля, якого «треба поставити на місце», що ви ставитеся до нього як до дорослого і, не вступаючи в дрібні розбірки і сперечання, даєте час одуматися і прийти в себе.

Отже, ви зробили перерву, тому маєте час на те, щоб поміркувати й розібрати ситуацію, що виникла. Якщо конфлікти виникають постійно й на одну й ту саму тему, значить щось ви робите неправильно й не виправляєте помилок. Зазвичай, сварка — це вже фінальна стадія, а її причини полягають в іншому. Тому найголовніше для батьків — це знайти причину конфлікту, зрозуміти її та “нейтралізувати”.

По-перше, запитайте самого себе: “Чому саме ця поведінка дитини мене так сильно дратує?” Щоб відповісти на це питання батьки одразу використовують логіку: “Бо це неправильно / погано / не гідне порядної людини / некультурно тощо”. Але логіка у конфліктних ситуаціях з дитиною не принесе великої користі. Дійсно роздратувати дитина може за двома причинами:
— якщо її поведінка ірраціональна, а батьки не знають причини;
— якщо вона поводиться так само, як і ви в дитинстві.

Давайте розберемось з цими причинами детальніше.

1. Батьки не розуміють причин поганої поведінки дитини й чого вони хочуть.
А коли не розумієш ситуації, то і робити щось правильно неможливо. Будь-які наші дії не дають бажаного результату й ми губимося. В наслідок чого просто втрачаємо над собою контроль. Слідом ми намагаємося приховати своє розгублення від дитини й від самих себе, що призводить до вчинків, про які потім шкодуєш. Але що ж тоді робити? Треба розібратися із джерелом проблеми — зрозуміти дитину, причини її неадекватної реакції на наші прохання/накази/дії, зрозуміти її бажання й мету поганої поведінки.

2. Ми порівнюємо своїх дітей із собою в їх віці й згадуємо ті неприємні ситуації, які з нами відбувалися та які нема бажання згадувати.
Вчинки, слова й поведінка дитини нагадали нам про те, що нас непокоїло в дитинстві. Можливо, ви навіть і не задумувалися про це, ці спогади залишилися далеко в минулому й ніколи не нагадували про себе. І от ваше чадо дістає з далеких комірчин пам’яті ваші жахливі спогади. Саме в цей момент щось перемикається й ви виходите з себе. Гнів, роздратування, крик — втрата контролю над власними емоціями, що призводить до відчаю. Того самого дитячого відчаю нерозуміння. І от вже ви ведете себе не як доросла розумна людина, а як маленька занепокоєна дитина.

Жахи дитинства й пригнічені емоції

Можливо, ви знайдете тут і свою ситуацію. Коли ваша дитина починає виводити вас з себе настільки сильно, що хочеться несамовито кричати, шльопнути її, наказати, або навпаки коли просто пропадає бажання щось робити й ви впадаєте у відчай, то можливо це роздратування, що викликала дитина, стосуються не її, а вас самих. Тобто ви сердитесь на себе, а не на малюка. Це дитина всередині вас так негативно реагує, а рідне чадо просто розпалило старі спогади, а не є джерелом болю.
Таким чином, якщо ви не можете оволодіти собою й вчасно заспокоїтися або просто не реагувати, то в такому разі це значить, що до сказу вас доводить не рідна дитина, а ваші негативні спогади та переживання, які були заховані в пам’яті.

Ми наведемо вам приклади основних ситуацій, коли дитина виводить батьків з себе. Порівняйте із власними ситуаціями з життя, велика ймовірність, що є багато спільного.

1. Коли дитина відмовляється робити те, що раніше робила завжди безвідмовно (виконати домашнє завдання, погратися з молодшими братом чи сестрою, прибрати іграшки, підмести підлогу тощо). Іноді якесь не виконане завдання, яке було поручене дитині (винести сміття, застелити ліжко) може стати приводом для сварки. Але є батьки, які відносяться до цього з розумінням і спокоєм, а може й з гумором.

2. Коли дитина робить те, що вам в дитинстві було заборонено. Для власного заспокоєння ще в дитинстві ви переконали самих себе, що так правильно, а те, що забороняють вам батьки, — шкідливе, небезпечне, погане, тому вам не потрібне. Внутрішні заборони суперечать теперішнім діям вже вашої дитини, і хоч, можливо, ззовні ви це розумієте, але всередині відчуваєте цей психологічний протест. Наприклад, носити неординарний одяг й аксесуари, гуляти до пізна, дівчаткам — робити макіяж та ходити на підборах.

3. Коли дитина нагадує вам про власні страхи й слабкості. Вас дратує, що дитина боїться того, що й лякало вас в дитинстві, або коли її ображають, а вона не може постояти за себе. Напевно, ви й самі приходили з гуляння в сльозах, бо над вами сміялися однолітки. Або ви так само, як і ваша дитина, боялися зайти в темну кімнату, в кабінет до стоматолога, не могли відбитись від нападника чи просто соромилися відповідати на уроці. Тому вас дратують таке боягузтво й соромливість дитини.

4. Коли у дитини ви бачите те, що вам не подобається у собі. Ви розумієте, що те, що у вас не виходило в дитинстві має свої наслідки, в тому числі й у дорослому житті. Наприклад, ви не могли навчитися танцювати, тому не ходите на дискотеки; або ви не навчилися щось майструвати, тому зараз не можете щось полагодити вдома. Можливо, ви голосно розмовляли й сильно жестикулювали, що дратувало батьків і вчителів, не вміли лазити по канату й грати в футбол, через що отримували погані оцінки тощо. В такій ситуації, коли певні ваші дії або невміння, які приносили вам страждання в дитинстві, ви бачите у власній дитині, це починає непокоїти і дратувати вас.

5. В ситуації, коли у дитини немає тих позитивних (як ви самі вважаєте) рис, що є у вас. Вас дуже дратує, що, наприклад, дитина не така зібрана, як ви, ледаща або дуже повільна. Можливо, ви були таким/такою в дитинстві, й ваші батьки постійно сварили вас за через лінощі, квапили, коли ви довго не могли зібратися. Вас навчили бути швидким, роботящим й зібраним, ви пишаєтесь цими своїми рисами й вас дратує те, що дитина відрізняється від вас.

6. Коли ми розуміємо почуття дитини, але внутрішньо «протестуємо» й не бажаємо зізнатися собі в цьому, бо згадуємо власні негативні емоції у подібних ситуаціях. Наприклад, коли не підготувався до контрольної й отримав погану оцінку, коли забув репліки під час спектаклю, чи осоромився в будь-якій іншій ситуації. Чи коли ваша дочка-підліток чергує біля телефону в очікуванні дзвінка від хлопця – це вас дратує, бо ви й самі були у подібній ситуації й знаєте, як переживає ваша дитина.

7. Коли ми не розуміємо причин ганебної поведінки власної дитини, або розуміємо, але не бажаємо в цьому собі признатися. Адже нас виховували строго й за правилами, як слухняних і порядних дітей, які не можуть, наприклад, нагрубити вчителю, хоч він і образив перед всім класом. Вас непокоїть, що дитина така невихована й безкультурна, й ви зовсім не думаєте про те, що це просто захисна реакція й ваш син чи донька намагалися захистити свою гідність – інтуїтивно, як вміють.

8. Коли у вашому дитинстві батьки не були достатньо лагідні й турботливі до вас, ви відчували нестачу батьківської любові. І зараз вас дратує те, що дитина вимагає більше уваги й ніжності від вас, хоч ви вважаєте, що їй всього вдосталь.

Наші діти сприяють тому, що ми по-новому дивимося на власне дитинство.
Коли ми виховуємо власних дітей, ми згадуємо давно забуті враження, емоції від подій, переживання з дитинства. І це просто чудово!
Діти відкривають нам нове бачення минулого – свого дитячого досвіду. Вони дають змогу все переоцінити й зробити відповідні висновки.

Тепер на минуле ми можемо подивитися вже з зовсім іншого боку – очима дорослої людини. Ми можемо зрозуміти, чому ми й наші батьки робили так чи інакше, посварити чи похвалити самих себе, згадати, як було весело й приємно, як нас любили й пишалися нами. Ми розуміємо, як хвилювалися за нас наші батьки й як вони нас любили, адже тоді усі прохання типу «гуляти до 11-й години», «виконати уроки до гуляння», «спочатку з’їсти суп, а потім солодощі» були каторгою й проявом ненависті в очах малюка. І ось цей малюк, який живе в дорослій людині, розуміє, що насправді це було не покарання, а прояв батьківської любові, й всі дитячі травми загоюються. Це своєрідні ліки.

Тож повернемося до власних дітей, які часом так страшенно нас дратують, й запам’ятаємо ще дві речі, які слід зробити:
1. Розберіться, що конкретно вас виводить з себе — дитина або старі спогади, про які вона вам нагадала.
2. А тепер разом з нею переживіть й отримайте те, чого вам бракувало в дитинстві.
Таким чином ви позбавитесь власних переживань й болю, страшних спогадів і негативних емоцій. Важкий тягар впаде.

Звичайно, це завдання складне й потребує не один день й навіть не один тиждень для реалізації. Але воно того варте. Якщо ви розберетесь із самим собою, проаналізуєте власні дитячі образи, сльози й історики, зрозумієте причини страждань й радості, то свою дитину зрозуміти буде дуже легко. Ви перестанете дратуватися кожного разу, коли вона буде робити щось, що, як ви вважаєте, робити не повинна.
Але «зрозуміти й пробачити дитину» — це не значить дати їй повну волю робити все, що вона захоче. Це значить об’єктивно та з розумом ставитись до її поведінки, характеру й бажань. Ви з легкістю відділите вчинок дитини від неї самої та будете аналізувати й оцінювати лише вчинок — добрий він чи поганий. А потім вже почнете вдаватися до необхідних заходів. А можливо й ваші погляди кардинально зміняться й те, що здавалося жахливим і ганебним насправді є нормою.

І на фоні всього цього ви продовжуєте любити й цінувати своє дитя. Всупереч всім негараздам й вибрикам. Все має тісний зв’язок. Якщо ви будете щиро любити, то зростатимете разом з дитиною. А отже і звільнитесь від травм минулого, старих переживань й болю, що багато років чаїлись у вас всередині.

Порадитися зі спеціалістом

порада спецiалiста


Коментарі відвідувачів


Наш партнер





bottom