Дитячі капризи – тактика поведінки батьків

«Каприз» в перекладі з французької означає «примха, забаганка»; по відношенню до дітей капризами називають нерозумні і недоцільні дії, вимоги виконати власне бажання (часом абсурдне і зовсім не потрібне) наперекір батьківській забороні. Прагнення досягти власних цілей, хай поки і не осмислених, ще не так страшно, як жахливий акомпанемент цього дійства. Як правило дитина, коли капризує, ниє, плаче, кричить і вимагає. Часом до голосового супроводу додається рухове, дитина може трясти ручками, падати, бити ногами або головою. Дитячі капризи і дитячі істерики — два невід’ємних компоненти дитинства, мабуть, немає на світі жодної дитини, яка б жодного разу не вередувала і не влаштовувала істерик.

Яка мета капризів?

Чому дитина влаштовує «концерт»? Найважливіше для дитини — результат, тобто реакція батьків на її дії. Достатньо один раз піти на поводу у дитини і потім вже неможливо буде позбутися такої патологічної форми поведінки. Особливо, якщо дитина влаштувала «показові виступи» на публіці (у громадському місці, магазині) і вони виявилися результативними, тобто дитина отримала бажану іграшку або солодощі, то надалі таких концертів не уникнути.

Дитячий каприз

Перші капризи з’являються у дитини досить рано, вже до року вона починає розуміти, що у батьків своєрідна реакція на плач, вони намагаються з’ясувати, що маляті потрібно. Адже плач і крик це єдині сигнали, які може подати новонароджена дитина, висловлюючи свої потреби в їжі, воді, чистому одязі. Пізніше коли малюк підріс, він починає використовувати ті ж сигнали, якщо він хоче отримати іграшку, солодощі або інший не життєво важливий предмет.

Особливо яскраво проявляється примхлива поведінка в періоди вікових криз, які в перші роки життя відбуваються дуже часто. Учені виділяють декілька кризових періодів, під час яких капризи дитини проявляються з найбільшою силою: криза першого року життя, криза двох років, криза трьох років. Протягом усього цього часу дитина індивідуалізується і вивчає світ навколо себе. Вивчення відбувається методом тестування, все, що знаходиться навколо неї, треба помацати, спробувати на смак, штовхнути, кинути, взагалі, дізнатися як воно працює і яка від цього користь. Те ж саме відбувається і з батьками, треба дізнатися, як вони реагують на ту чи іншу форму поведінки, як вони себе ведуть, якщо не реагувати на їх зауваження і т.д. Перші капризи це теж частина вивчення світу, дитина експериментує, дізнається, і якщо її спроба виявилися успішною, вона отримала бажаний результат, цей спосіб поведінки сприймається як найдієвіший.

Оцінюючи поведінку своєї дитини, потрібно не забувати, що капризи це саме примхи і забаганки, а не інші реакції. Часом малюк плаче, тому що йому страшно, наприклад він боїться залишатися в кімнаті один або боїться великого скупчення людей. Крик і сльози це також вираз протесту, проти авторитарного ставлення з боку батьків, а також протест проти гіперопіки. Недолік уваги, любові і ласки малюк також намагається покрити за рахунок криків і істерик. Коли малюк розуміє, що окрім як на крик, батьки не реагують, він починає його використовувати, щоб привернути увагу.

Що робити батькам примхливої дитини?

Перед кожним батьком стоїть складне завдання, необхідно виробити таку лінію поведінки, щоб дитина відчувала себе потрібною, коханою, але разом з цим була самостійною. Спокійно дивитися і слухати, як розривається дитина від крику неможливо, проте необхідно зібрати всю волю в кулак і не піддаватися маленькому експериментаторові. Осадити малюка за другим або третім разом буде взагалі неможливо, малюк буде кричати і плакати доти, доки його прохання не буде задоволено.

дитина плаче, каприз

Кричати у відповідь на крики і сльози безглуздо, малюк може почати кричати з подвійною силою. Вихід один — знайти середнє, відволікти дитину від її примх і самим відволіктися від ситуації. Тільки привід має бути вагомий і дієвий, «дивись, пташка полетіла, дивись, кішечка побігла» на дітей практично не діє.

Приділяйте малюкові увагу, завжди пояснюйте йому причину відмови, при цьому аргументуючи. «Тому що не можна!» Або «Я так сказав!» для дитини не аргумент, навпаки, спостерігаючи такі форми поведінки, малюк починає розуміти, що вимогливим тоном і наказом можна чогось добитися.

дитина з мамою

Щоб малюк не вередував, тактика поведінки і виховання батьків має бути обопільною. Якщо мама дозволила, їсти цукерки і дивитися мультики, а завтра тато за це карає, то малюк в будь-якому випадку почне просити цукерки і мультики, адже вчора було можна. Вимоги і з боку матері, і з боку батька повинні збігатися, тоді малюк буде розуміти чітко, що можна і що не можна, і що будь-які його спроби домогтися бажаного не увінчаються успіхом. Знаючи, що сили будуть витрачені даремно, дитина не почне вередувати.


Апр 22, 2013 | Розділ: Виховання, Корисне | Коментарі: Прокоментуй!

Залишити коментар


Порадитися зі спеціалістом

порада спецiалiста


Коментарі відвідувачів


Наш партнер





bottom